Вадим Денисенко , Юрій Вишневський - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців

для неї визначальним біля виборчої урни. Адже наша пам’ять працює дещо хаотично: то витягує щось на поверхню, то, навпаки, ховає це кудись неймовірно далеко.

Ми підходимо до одного з найважливіших елементів нашої пам’яті — до егоцентризму3. Ми майже завжди приписуємо собі більшу роль, ніж насправді виконуємо4. Ця обставина дуже важлива на виборах, адже вибори — один із тих небагатьох моментів у житті людини, коли можна підвищити свою значущість і роздути власне его. Хоч як це парадоксально, всі громадяни — і ті, хто голосує, і ті, хто не голосує, — роздувають своє его. Одні кажуть, що вони стали причиною перемоги правильного політика, інші вважають, що навіть у разі програшу їхнього кандидата вони показали середній палець тим ідіотам, хто голосував за переможця. Нарешті ті, хто не голосував узагалі, кажуть, що послали до дідька всіх політиків, а інколи і своїх сусідів, які активно агітували за когось.

Одна з головних властивостей нашого мозку — вміння забувати (притуплювати) погані спогади. Це теж один із засадничих моментів на виборах, адже головне завдання політтехнолога — змусити вас про щось забути.

Насамперед треба завжди пам’ятати (вибачте за цей майже оксюморон), що люди щодня ухвалюють безліч рішень. І питання вибору кандидата чи партії — одне з таких рішень, воно міститься десь між питаннями, що купити на вечерю, як допомогти дитині виправити погану оцінку в школі, як уникнути неприємної розмови з тещею і де відпочити на вихідних. Технологи, звичайно, нав’язують нам думку про те, що в разі перемоги цієї партії ви станете щасливими, а в разі її програшу ваше життя полетить шкереберть. Та при цьому технологи нав’язують вам не так логічні аргументи (часто вони зводяться до кількох примітивних гасел), а емоції. І ваші політичні дискусії найчастіше зводяться до кількох логічних аргументів (гасел), оповитих безліччю емоційних історій.

Тут у нашій голові відбувається певний процес: спершу ми справді пробуємо вмикати логіку і прокручуємо можливі негативні наслідки (так зване контрфактичне мислення5, коли ми весь час повертаємося до тих чи тих можливих негативних наслідків нашого вибору). Та найчастіше — з огляду на обмежені аргументи й наші думки, запаковані в кілька гасел і контргасел, — ми швидко вичерпуємо аргументацію. Звичайно, інколи нам додають кілька нових логічно-­емоційних чи емоційно-­логічних аргументів, але ми швидко стомлюємося від цих танталових мук — роздумів і копирсання у своїх-­чужих думках. На допомогу приходить мозок, який пропонує нам ухвалити «єдино правильне рішення» і викреслити нарешті з пам’яті (загнати кудись глибоко вниз) частину контраргументів.

Американський нейробіолог Дін Бернетт у своїй книжці «Наш дивакуватий мозок» наполягає саме на егоцентричній моделі роботи мозку: «Достатня впевненість у собі й відчуття особистого его, навіть штучно спричинені модифікованими спогадами, дуже важливі для нормального існування»6. Простіше кажучи, наше его в якийсь момент говорить: «Досить копирсатися в собі, досить тратити дорогоцінну енергію на всі ці дискусії. Ти вирішив, і це рішення правильне».

Ви спитаєте: а як же контраргументи і часто навіть жахливі знання про якусь людину? На це є проста відповідь нашого мозку: «Не надокучайте мені цими історіями. Так, я все це знаю, все пам’ятаю, але я вирішив, і це рішення правильне». Чому воно правильне, це рішення, — кожен може додати свою аргументацію. Найчастіше вона зводиться до примітивного «Бо нині кращої за цю людину немає» або «Тому що людина змінилася», а то й до взагалі смішного аргументу «Бо у всіх бували помилки, давайте зараз його підтримаємо».

Отже, що таке вибори? Це кількатижнева (кількамісячна) війна політиків і технологів з виборцями за їхню пам’ять. Війна, у якій треба стерти попередні спогади і замінити їх новими. І той, хто зможе заполонити вашу пам’ять позитивними спогадами, має найбільше шансів на перемогу.

Колись один відомий український політик у приватній розмові сказав, що в парламенті всі найважчі рішення ухвалюються на втомі, точніше тоді, коли люди настільки втомлені емоційно, що їм уже майже однаково, за що голосувати. З цим поясненням, звичайно, можна сперечатися, але воно дуже чітко описує ситуацію з виборами. Політтехнологи пробують максимально стомити ваш мозок, щоб ви в якийсь момент самі свідомо відключили певні

--">