Вадим Денисенко , Юрій Вишневський - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців
Название: | Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців | |
Автор: | Вадим Денисенко , Юрій Вишневський | |
Жанр: | Политика и дипломатия | |
Изадано в серии: | неизвестно | |
Издательство: | НАШ ФОРМАТ | |
Год издания: | 2020 | |
ISBN: | неизвестно | |
Отзывы: | Комментировать | |
Рейтинг: | ||
Поделись книгой с друзьями! Помощь сайту: донат на оплату сервера |
Краткое содержание книги "Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців"
Чому в липні 1945-го, через два місяці після перемоги над Німеччиною, Черчилль зазнав поразки на виборах? Чому в Польщі так довго триває епоха Дуди, а в Угорщині — Орбана? Чому навесні 2019-го Порошенко зазнав поразки, а Зеленський опинився в кріслі президента? Таких питань безліч, і відповіді на них можна шукати в безлічі випадковостей. Проте розгадка всіх цих перемог і поразок — у політологічних законах, які діють у політиці з такою самою невідворотною силою, що й фізичні закони в природі.
К этой книге применимы такие ключевые слова (теги) как: вибори, Історія, політичні маніпуляції., політологія
Читаем онлайн "Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців". [Страница - 6]
Зростала і роль самого Еттлі. З 19 лютого 1942 року лідер лейбористів обіймав посаду заступника прем’єр-міністра, а з 24 вересня 1943 року ще й посаду лорда-президента Ради (тобто він був головою Таємної ради Сполученого Королівства) та очолював комітет лорда-президента, створений у складі уряду як центральний координаційний центр для вирішення ключових питань функціонування британської економіки в умовах воєнного часу.
Для Черчилля, який очолював у складі уряду комітет оборони і, крім крісла прем’єра, обіймав ще посаду міністра оборони, такий розподіл праці з Еттлі був логічним: Черчилль зосередився на війні, Еттлі — на економіці. Це й допомогло лейбористам перемкнути увагу суспільства з питань безпеки держави на питання добробуту британців.
10 червня 1941 року міністр без портфеля Ґрінвуд оголосив про створення міжвідомчого комітету, який мав вивчити наявні національні схеми соціального страхування і суміжних служб та сформулювати рекомендації. На пропозицію іншого лейбориста, міністра праці й національної служби Бевіна, Ґрінвуд доручив очолити цей комітет економісту Вільяму Беверіджу17. Звіт Беверіджа, офіційно названий «Соціальне страхування та інші види соціального обслуговування»18, було представлено уряду в листопаді 1942 року і на початку грудня опубліковано. Як зазначає Пол Аддісон, Беверідж був амбітною людиною і вийшов далеко за межі поставлених перед ним завдань. Його звіт — це фактично маніфест усебічної соціальної реформи, і лейбористи одразу скористалися цим у своїх інтересах.
У лютому 1943-го в парламенті обговорювали звіт Беверіджа. За словами професора Богданора, «позиція коаліційного уряду полягала в тому, що це справді чудово, але ми не можемо нічого обіцяти — ми повинні зрозуміти, чи можемо ми собі це дозволити». Натомість фракція лейбористів майже в повному складі проголосувала проти уряду, вимагаючи негайно втілювати рекомендації звіту19. Завдяки цьому рейтинг лейбористів пішов угору. Як стверджує Пол Аддісон, за даними опитування, проведеного в червні 1943 року, лейбористи випередили консерваторів на 10 %, а в лютому 1945-го їхня перевага становила вже 18 %.
23 травня 1945 року Лейбористська партія оголосила про вихід із коаліції, щоб підготуватися до загальних виборів. Черчилль вирішив піти у відставку, але король попросив його сформувати уряд, суто консервативний, щоб керувати справами в країні до завершення загальних виборів.
Лейбористи одразу почали кампанію, спрямовану на корекцію суспільної пам’яті. Вони стимулювали позитивні спогади британців про діяльність представників Лейбористської партії в уряді, про їхні зусилля і спроби вирішити соціально-економічні проблеми, нарешті, про підтримку лейбористами рекомендацій звіту Беверіджа — цей звіт партія поклала в основу своєї передвиборчої програми.
І хоча лейбористи випереджали консерваторів за рівнем підтримки, лідер лейбористів Еттлі дуже поступався лідерові консерваторів Черчиллю за популярністю. У суспільній же свідомості Черчилль був головним символом консерваторів, і це відповідало фактичному стану справ у Консервативній партії.
Перші місяці прем’єрства Черчилля номінальним лідером консерваторів залишався Чемберлен, але він відійшов від справ через хворобу (у нього виявили рак товстої кишки в термінальній стадії) і 9 жовтня 1940 року передав керівництво партією Черчиллю, а через місяць помер. Черчилль швидко підпорядкував партію собі. «Він думав про партію, як лицар у середньовіччя думав про свого коня — як про скакуна, на якому треба йти в бій», — пише Аддісон і наводить слова, сказані в жовтні 1944 року одним депутатом-консерватором: «Ніколи не було настільки лідерської партії, як сьогодні Консервативна партія». Ця тотожність Черчилля і Консервативної партії, що закріпилася в суспільному сприйнятті, для лейбористів
--">Книги схожие с «Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців» по жанру, серии, автору или названию:
Евгений Алексеевич Фёдоров - Национально-освободительное движение России. Русский код развития Жанр: Политика и дипломатия Год издания: 2014 |
Донелла Медоуз, Йорген Рандерс, Деннис Медоуз - Пределы роста. 30 лет спустя Жанр: Политика и дипломатия Год издания: 2007 |
Александр Юрьевич Ватлин - Австрия в ХХ веке Жанр: История: прочее Год издания: 2014 |