Вільям Сомерсет Моем - ТІСНИЙ ЗАКУТОК

ВІЛЬЯМ СОМЕРСЕТ МОЕМ

ТІСНИЙ ЗАКУТОК

W.SOMERSET MAUGHAM

THE NARROW CORNER

1932

ПЕРЕКЛАД І КОМЕНТАРІ

ОЛЕКСАНДРА ОМЕЛЬЧЕНКА

2022

«Тому коротке життя людини, і тісний закуток землі на якому він мешкає».

1

Все це сталося багато років тому.

2

Доктор Сондерс позіхнув. Була дев'ята година ранку. Попереду в нього був день, а йому зовсім нічим було зайнятися. Він вже оглянув кількох пацієнтів. На острові не було лікаря, і з його прибуттям, ті, з якими щось сталося, скористалися можливістю проконсультуватися з ним. Але це місце не було нездоровим, і хвороби, які його просили вилікувати, або були хронічними, і він мало що міг зробити; або вони були незначними, і швидко піддавалися лікуванню простими ліками. Доктор Сондерс протягом п’ятнадцяти років практикував у Фу-чоу і здобув велику репутацію серед китайців завдяки своєму вмінню боротися з хворобами, які уражали око, і саме тому, щоб видалити катаракту у багатого китайського купця він приїхав на Такану. Це був острів в Малайському архіпелазі, який знаходився далеко внизу, а відстань від Фу-чоу була настільки великою, що спочатку він відмовився їхати. Але китаєць на ім'я Кім Чін сам був уродженцем цього міста, і двоє його синів жили там. Він був добре знайомий з доктором Сондерсом і під час своїх час від часу візитів до Фу-чоу радився з ним з приводу свого слабнучого зору. Він чув, як лікар, що виглядало наче диво, змусив сліпих бачити, і коли свого часу він опинився в такому стані, що міг тільки відрізняти день від ночі, він був готовий, не довіряючи нікому іншому, зробити операцію, яка, як він був упевнений, відновить його зір. Доктор Сондерс радив йому приїхати в Фу-чоу при появі певних симптомів, але він зволікав, побоюючись скальпеля хірурга, і коли, в решті решт, він більше не міг відрізняти один предмет від іншого, довга подорож теж змусила його нервувати, і він наказав своїм синам переконати доктора приїхати до нього.

Кім Чін починав життя як батрак, але завдяки наполегливій праці і хоробрості, а також удачі, хитрості і безпринципності він сколотив великий статок. У той час йому було сімдесят років, він володів великими плантаціями на декількох островах; його власні шхуни ловили перли, і він вів широку торгівлю усією продукцією архіпелагу. Його сини, чоловіки середніх років, вирушили на прийом до доктора Сондерса. Вони були його друзями та пацієнтами. Два або три рази на рік вони запрошували його на грандіозну вечерю, коли пригощали супом з пташиних гнізд, акулячими плавниками, bêche de mer і багатьма іншими делікатесами; співаючі дівчата, найняті за високу ціну, розважали компанію своїми виступами; і всі ставали п'яними. Китайцям подобався доктор Сондерс. Він вільно говорив на діалекті Фу-чоу. Він жив не так, як інші іноземці в поселенні, а в самому центрі китайського міста; він залишався там з року в рік, і вони звикли до нього. Вони знали, що він курив опіум, хоча і з помірністю, і вони знали, що ще там про нього було відомо. Він здавався їм розумною людиною. Їх не засмучувало, що іноземці в спільноті холодно поставилися до нього. Він ніколи не ходив до клубу, окрім як для читання газет, коли приходила пошта, і вони ніколи не запрошували його на вечерю; у них був свій англійський лікар, і вони запрошували доктора Сондерса тільки тоді, коли той був далеко у відпустці. Але коли у них щось траплялося з очима, вони одразу забували про своє несхвалення і приїжджали на лікування в маленький обшарпаний китайський будиночок над річкою, де доктор Сондерс щасливо жив серед смороду тубільного міста. Вони з огидою озиралися навкруги, сидячи в тому, що було одночасно і лікарняним кабінетом доктора і вітальнею. Вона була обставлена в китайському стилі, за винятком письмового столу з висувною кришкою і пари крісел-гойдалок, сильно пошарпаних. На знебарвлених стінах китайські сувої, подаровані вдячними пацієнтами, дивно контрастували з листом картону, на якому були надруковані в різних розмірах і поєднаннях літери абетки. Їм завжди здавалося, що в будинку висить слабо їдкий запах опіуму.

Але цього сини Кім Чіна не помітили, а якби і помітили, то це б їх не збентежило. Після того як звичайні компліменти закінчилися і доктор Сондерс