Тарас Григорьевич Шевченко - Гайдамаки. Музыкант. Наймычка. Художник. Близнецы

Коли пустять в хату,

То, зустрівши, насміються,

Такі, бачте, люди:

Все письменні, друковані,

Сонце навіть гудять:

«Не відтіля, каже, – сходить,

Та не так і світить;

Отак, – каже, – було б треба…»

Що маєш робити?

Треба слухать, може, й справді

Не так сонце сходить,

Як письменні начитали…

Розумні, та й годі!

А що ж на вас вони скажуть?

Знаю вашу славу!

Поглузують, покепкують

Та й кинуть під лаву.

«Нехай, – скажуть, – спочивають,

Поки батько встане

Та розкаже по-нашому

Про свої гетьмани.

А то дурень розказує

Мертвими словами

Та якогось-то Ярему

Веде перед нами

У постолах. Дурень! дурень!

Били, а не вчили.

Од козацтва, од гетьманства

Високі могили —

Більш нічого не осталось,

Та й ті розривають;

А він хоче, щоб слухали,

Як старці співають.

Дарма праця, пане-брате:

Коли хочеш грошей,

Та ще й слави, того дива,

Співай про Матрьошу,

Про Парашу, радость нашу,

Султан, паркет, шпори,

От де слава!!! а то співа:

«Грає синє море»,

А дам плаче, за тобою

І твоя громада

У сіряках!..» Правда, мудрі!

Спасибі за раду.

Теплий кожух, тілько шкода —

Не на мене шитий,

А розумне ваше слово

Брехнею підбите.

Вибачайте… кричіть собі,

Я слухать не буду,

Та й до себе не покличу:

Ви розумні люди —

А я дурень; один собі,

У моїй хатині

Заспіваю, заридаю,

Як мала дитина.

Заспіваю, – море грає,

Вітер повівав,

Степ чорніє, і могила

З вітром розмовляє.

Заспіваю, – розвернулась

Висока могила,

Аж до моря запорожці

Степ широкий крили.

Отамани на вороних

Перед бунчуками

Вигравають… а пороги

Меж очеретами

Ревуть, стогнуть – розсердились,

Щось страшне співають.

Послухаю, пожурюся,

У старих спитаю:

«Чого, батьки, сумуєте?»

«Невесело, сину!

Дніпро на нас розсердився,

Плаче Україна…»

І я плачу; а тим часом

Пишними рядами

Виступають отамани,

Сотники з панами

І гетьмани; всі в золоті

У мою хатину

Прийшли, сіли коло мене

І про Україну

Розмовляють, розказують,

Як Січ будували,

Як козаки на байдаках

Пороги минали,

Як гуляли по синьому,

Грілися в Скутарі

Та як, люльки закуривши

В Польщі на пожарі,

В Україну верталися,

Як бенкетували.

«Грай, кобзарю, лий, шинкарю!»

Козаки гукали.

Шинкар знає, наливає

І не схаменеться;

Кобзар вшкварив, а козаки —

Аж Хортиця гнеться

Метелиці та гопака

Гуртом оддирають;

Кухоль ходить, переходить,

Так і висихає.

«Гуляй, пане, без жупана,

Гуляй, вітре, полем;

Грай, кобзарю, лий, шинкарю,

Поки встане доля».

Взявшись в боки, навприсідки

Парубки з дідами.

«Отак, діти! добре, діти!

Будете панами».

Отамани на бенкеті,

Неначе на раді,

Походжають, розмовляють;

Вельможна громада

Не втерпіла, ударила

Старими ногами.

А я дивлюсь, поглядаю,

Сміюся сльозами.

Дивлюся, сміюся, дрібні утираю,

Я не одинокий, є з ким в світі жить;

У моїй хатині, як в степу безкраїм,

Козацтво гуляє, байрак гомонить;

У моїй хатині синє море грає,

Могила сумує, тополя шумить,

Тихесенько Гриця дівчина співає,

Я не одинокий, є з ким вік дожить.

От де моє добро, гроші,

От де моя слава,

А за раду спасибі вам,

За раду лукаву.

Буде з мене, поки живу,

І мертвого слова,

Щоб виливать журбу, сльози.

Бувайте здорові!

Піду синів випроводжать

В далеку дорогу.

Нехай ідуть, – може, найдуть

Козака старого,

Що привіта моїх діток

Старими сльозами.

Буде з мене. Скажу ще раз:

Пан я над панами.

Отак, сидя в кінці стола,

Міркую, гадаю:

Кого просить? хто поведе?

Надворі світає;

Погас місяць, горить сонце.

Гайдамаки встали,

Помолились, одяглися,

Кругом мене стали,

Сумно, сумно, як сироти,

Мовчки похилились.

«Благослови, – кажуть, – батьку,

Поки маєм силу;

Благослови шукать долю

На широкім світі».

«Постривайте… світ не хата,

А ви малі діти,

Нерозумні. Хто ватажком

Піде перед вами,

Хто проведе? Лихо, діти,

Лихо мені з вами!

Викохав вас, вигодував,

Виросли чималі,

Йдете в люди, а там тепер

Все письменне стало.

Вибачайте, що не вивчив,

Бо й мене хоч били,

Добре били, а багато

Дечому навчили!

Тма, мна знаю, а оксію

Не втну таки й досі.

Що ж вам скажуть? Ходім, сини,

Ходімо,