Вадим Денисенко , Юрій Вишневський - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців
Название: | Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців | |
Автор: | Вадим Денисенко , Юрій Вишневський | |
Жанр: | Политика и дипломатия | |
Изадано в серии: | неизвестно | |
Издательство: | НАШ ФОРМАТ | |
Год издания: | 2020 | |
ISBN: | неизвестно | |
Отзывы: | Комментировать | |
Рейтинг: | ||
Поделись книгой с друзьями! Помощь сайту: донат на оплату сервера |
Краткое содержание книги "Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців"
Чому в липні 1945-го, через два місяці після перемоги над Німеччиною, Черчилль зазнав поразки на виборах? Чому в Польщі так довго триває епоха Дуди, а в Угорщині — Орбана? Чому навесні 2019-го Порошенко зазнав поразки, а Зеленський опинився в кріслі президента? Таких питань безліч, і відповіді на них можна шукати в безлічі випадковостей. Проте розгадка всіх цих перемог і поразок — у політологічних законах, які діють у політиці з такою самою невідворотною силою, що й фізичні закони в природі.
К этой книге применимы такие ключевые слова (теги) как: вибори, Історія, політичні маніпуляції., політологія
Читаем онлайн "Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців". [Страница - 3]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (117) »
Ми підходимо до одного з найважливіших елементів нашої пам’яті — до егоцентризму3. Ми майже завжди приписуємо собі більшу роль, ніж насправді виконуємо4. Ця обставина дуже важлива на виборах, адже вибори — один із тих небагатьох моментів у житті людини, коли можна підвищити свою значущість і роздути власне его. Хоч як це парадоксально, всі громадяни — і ті, хто голосує, і ті, хто не голосує, — роздувають своє его. Одні кажуть, що вони стали причиною перемоги правильного політика, інші вважають, що навіть у разі програшу їхнього кандидата вони показали середній палець тим ідіотам, хто голосував за переможця. Нарешті ті, хто не голосував узагалі, кажуть, що послали до дідька всіх політиків, а інколи і своїх сусідів, які активно агітували за когось.
Одна з головних властивостей нашого мозку — вміння забувати (притуплювати) погані спогади. Це теж один із засадничих моментів на виборах, адже головне завдання політтехнолога — змусити вас про щось забути.
Насамперед треба завжди пам’ятати (вибачте за цей майже оксюморон), що люди щодня ухвалюють безліч рішень. І питання вибору кандидата чи партії — одне з таких рішень, воно міститься десь між питаннями, що купити на вечерю, як допомогти дитині виправити погану оцінку в школі, як уникнути неприємної розмови з тещею і де відпочити на вихідних. Технологи, звичайно, нав’язують нам думку про те, що в разі перемоги цієї партії ви станете щасливими, а в разі її програшу ваше життя полетить шкереберть. Та при цьому технологи нав’язують вам не так логічні аргументи (часто вони зводяться до кількох примітивних гасел), а емоції. І ваші політичні дискусії найчастіше зводяться до кількох логічних аргументів (гасел), оповитих безліччю емоційних історій.
Тут у нашій голові відбувається певний процес: спершу ми справді пробуємо вмикати логіку і прокручуємо можливі негативні наслідки (так зване контрфактичне мислення5, коли ми весь час повертаємося до тих чи тих можливих негативних наслідків нашого вибору). Та найчастіше — з огляду на обмежені аргументи й наші думки, запаковані в кілька гасел і контргасел, — ми швидко вичерпуємо аргументацію. Звичайно, інколи нам додають кілька нових логічно-емоційних чи емоційно-логічних аргументів, але ми швидко стомлюємося від цих танталових мук — роздумів і копирсання у своїх-чужих думках. На допомогу приходить мозок, який пропонує нам ухвалити «єдино правильне рішення» і викреслити нарешті з пам’яті (загнати кудись глибоко вниз) частину контраргументів.
Американський нейробіолог Дін Бернетт у своїй книжці «Наш дивакуватий мозок» наполягає саме на егоцентричній моделі роботи мозку: «Достатня впевненість у собі й відчуття особистого его, навіть штучно спричинені модифікованими спогадами, дуже важливі для нормального існування»6. Простіше кажучи, наше его в якийсь момент говорить: «Досить копирсатися в собі, досить тратити дорогоцінну енергію на всі ці дискусії. Ти вирішив, і це рішення правильне».
Ви спитаєте: а як же контраргументи і часто навіть жахливі знання про якусь людину? На це є проста відповідь нашого мозку: «Не надокучайте мені цими історіями. Так, я все це знаю, все пам’ятаю, але я вирішив, і це рішення правильне». Чому воно правильне, це рішення, — кожен може додати свою аргументацію. Найчастіше вона зводиться до примітивного «Бо нині кращої за цю людину немає» або «Тому що людина змінилася», а то й до взагалі смішного аргументу «Бо у всіх бували помилки, давайте зараз його підтримаємо».
Отже, що таке вибори? Це кількатижнева (кількамісячна) війна політиків і технологів з виборцями за їхню пам’ять. Війна, у якій треба стерти попередні спогади і замінити їх новими. І той, хто зможе заполонити вашу пам’ять позитивними спогадами, має найбільше шансів на перемогу.
Колись один відомий український політик у приватній розмові сказав, що в парламенті всі найважчі рішення ухвалюються на втомі, точніше тоді, коли люди настільки втомлені емоційно, що їм уже майже однаково, за що голосувати. З цим поясненням, звичайно, можна сперечатися, але воно дуже чітко описує ситуацію з виборами. Політтехнологи пробують максимально стомити ваш мозок, щоб ви в якийсь момент самі свідомо відключили певні
--">- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (117) »
Книги схожие с «Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців» по жанру, серии, автору или названию:
Кит Лоу - Жестокий континент. Европа после Второй мировой войны Жанр: Политика и дипломатия Год издания: 2013 |
Степан Сулакшин - Измена. 90-е: власть против народа Жанр: Публицистика Год издания: 2014 |
Юрий Михайлович Галенович - Сталин и Мао. Два вождя Жанр: Политика и дипломатия Год издания: 2009 |
Адам Михник, Алексей Анатольевич Навальный - Диалоги Жанр: Публицистика Год издания: 2015 |