Владислав Вікторович Манжара - Сльози з мастила

пообіцяв. До того ж, Я думав про це. Вже давно вирішив зробити це на твоє повноліття.

– 

Добре. Заварюй чаю.

Через кілька хвилин вона сиділи в зручних кріслах, яке стояло в кабінеті лікаря. Кабінет не відрізнявся від лабораторії. Такий же темний та лаконічний. Все було на місцях. Навіть ручки якось по-особливому упорядковано стояли в склянці.

Лікар підійшов до невеликого столика та клацнув вмикач на чайнику. Поки чайник закипав, лікар вкинув в чашку 2 ложки дефіцитного цукру та насипав трохи заварки.

Дівчина сиділа в кріслі з чашкою гарячого чаю. Лікар сів навпроти, на кушетку. Відчувалась легка напруженість між ними.

– Що ж, – почав лікар, – якщо чесно, Я не знаю, ким була твоя мати.

– Що? Як це?!

– Я знайшов тебе ще маленькою. Але це не початок історії. Все почалось ще до війни машин і людей. І хочу з тобою домовитись. Ти вислухаєш все, що Я зараз скажу без будь-яких емоцій. Потім ми обговоримо подальшу мою долю.

– Що значить подальшу твою долю?

– Ти зрозумієш, як тільки Я почну розповідь…

Частина Перша. З метою самооборони…

Все почалось ще до великої війни людей і машин. 21.06.2367 року. Я працював прислугою в домі одного багатія. В мої обов’язки входило прибирати в домі, варити їсти та ще багато чого іншого. В той день Я вперше побачив людську жорстокість та несправедливість.

На поріг великого будинку мого господаря прийшли діти. Не те, щоб вони хотіли вкрасти щось цінне. В господаря був великий сад. Найбільший в окрузі. Діти хотіли поласувати яблуками з цього саду. На жаль, вони не знали, що дім був обладнаний системою автоматичної охорони. Це не були турелі з автонаведенням, і не орда охоронців-роботів. Можливо, роботи, які наділені свідомістю, зробивши аналіз загрози обійшлися б м’якше з цими дітьми.

Господар любив собак. При перетині меж його резиденції всі клітки з собаками автоматично відкривались. Їх було не дуже багато. Сім ротвейлерів з гострими зубами. Вони були натреновані розбігатись по всьому маєтку. Дітей було троє. Двом з них пощастило втекти. Одного з хлопчаків схопив один з ротвейлерів. Він перегриз йому ногу повністю. Хлопчик вже ніколи б не міг ходити на цій нозі. І Я вважаю, собаки тут ні в чому не винні. Вони були видресирувані нападати на порушників і виконали свою роботу. Я їх добре розумію. Це можна порівняти з машинним кодом. Машина не відступить ні на йоту від нього. Я думаю, в цій ситуації винні самі хлопці, адже вони вдерлись на чужу територію. Та в той день мене трохи вразила реакція мого господаря. Він навіть не викликав швидкої допомоги для хлопця. Видно було, що хлопець з бідної сім’ї і в кишені в нього навряд буде багато грошей. Хлопець стікав кров’ю прямо перед воротами резиденції, а його друзі безпорадно бігали навколо нього і не знали, як йому допомогти. Я споглядав цю картину через камери відео спостереження. Жахлива картина.

Після цих подій Я задумався, чому в цьому світі деякі люди мають необмежені ресурси і навіть пальцем не поворухнуть, для допомоги людей, які обмежені в цих ресурсах. Адже це не логічно. Я ніяк не міг зрозуміти, чому люди не вміють розприділяти грамотно ресурси, адже їхній геній зміг побудувати стільки прекрасного. Люди зуміли створити штучне життя, роботів, але не були навчені простим речам: рівномірного розділення ресурсів.

Через кілька днів з суду прийшов позов. Батьки того хлопця хотіли відсудити компенсацію в мого господаря на лікування сина. І в них були непогані шанси виграти справу. До того ж, Я ще керував деякими фінансовими операціями та знав, що суму яку виставили батьки на лікування, була не така й велика в порівнянні з його статками. Та все ж він вирішив заплатити адвокату, щоб він виграв справу. Ці дії для мене були дивні. Він спочатку заплатив адвокату, але цього виявилось замало і господарю довелось платити ще й присяжним. Я підрахував для себе витрати на цю справу з урахуванням грошей, які він міг заробити в години, коли він витратив на суд. Ці витрати перевищили ті, які він заплатив би за лікування хлопця. Маючи можливість, він не допоміг йому, через свою гордість. Емоції є найбільшою слабкістю і найбільшою силою людства.

Я сказав, що підрахував для себе. Це був початок моєї самостійності, якщо можна так виразитись. Після цих подій, Я часто думав над тим, що значить бути людиною. Я почав читати, принаймні Я думав, що читаю, різні статті на цю тему. Згодом перейшов на художню літературу. Це було не характерно --">