Библиотека knigago >> Формы произведений >> Рассказ >> Сльози з мастила


СЛУЧАЙНЫЙ КОММЕНТАРИЙ

# 743, книга: Я прихожу первой
автор: Ольга Кобилева

Ничего хуже я в своей жизни не читала!!! Слог ужасный, диалоги просто дебильные, ошибки одна на другой, сюжет- для детского сада. Позиционируется как молодежное чтение, но такими "произведениями" можно только отбить охоту к книгам. Нельзя такое выпускать

СЛУЧАЙНАЯ КНИГА

Владислав Вікторович Манжара - Сльози з мастила

Сльози з мастила
Книга - Сльози з мастила.  Владислав Вікторович Манжара  - прочитать полностью в библиотеке КнигаГо
Название:
Сльози з мастила
Владислав Вікторович Манжара

Жанр:

Научная Фантастика, Рассказ, Самиздат, сетевая литература

Изадано в серии:

неизвестно

Издательство:

неизвестно

Год издания:

-

ISBN:

неизвестно

Отзывы:

Комментировать

Рейтинг:

Поделись книгой с друзьями!

Помощь сайту: донат на оплату сервера

Краткое содержание книги "Сльози з мастила"

Як думаєте, якби роботи могли плакати, їхні сльози юули з мастила? Це доведеться перевірити головному герою. Найкращий лікар військового часу, який врятував не одне життя, задавався цим питанням не раз, та все ж знайде відповідь на це питання, яке не давало йому спокою багато років.


К этой книге применимы такие ключевые слова (теги) как: роботы,классика фантастики,биороботы,война миров

Читаем онлайн "Сльози з мастила". [Страница - 4]

пунктам. Тут він заклав інстинкт самозбереження в робота. Всі роботи живуть за цими законами.

Роботи були дорогим задоволенням. Не кожна людина могла собі дозволити купити робота-помічника по дому. Треба було бути впевненим, що ця іграшка не зламає сама себе.

Виникає логічне запитання: як робот міг не послухатись наказу людини, якщо наказ не суперечив першому закону? Відповідь дуже проста і криється в самому визначенні слова людина. Я не був «особисто знайомий» з тим роботом, але в наших дискусіях ми все ближче і ближче підходили до висновку, що не всі люди насправді можуть називатись «людьми». Вони є людьми за правом народження, але не за моральними нормами. Таким чином, якщо в свідомості робота його господар не підходить під опис терміну «Людина», то його накази можна не виконувати, адже робот запрограмований слухати тільки людей.

Спочатку це викликало просто занепокоєння: купа роботів, які не слухаються своїх власників. Як люди це назвали, вірус непокори, розповсюджувався дуже швидко. Майже кожен робот вже виявляв непокору до деяких членів сім’ї чи навіть до всіх. До цього роботів не соромились – перед ними могли робити різні речі: обговорювати ті чи інші вчинки сусідів і близьких (Краще? – не краще. Краще, трохи. «Зараз же, люди почали остерігатися розповідати про свої почуття у присутності роботів, оскільки на основі…»Що людям вже приховувати. Який смисл. Всі дані вже зібрані. Приховуй не приховуй, робот і так знає, що ти робив раніше.). На основі цієї інформації роботи робили висновки про приналежність своїх хазяїнів до людства. Будь-що могло послужити причиною викреслення особи зі списку «Людей».

Настав день, коли влада прийняла це фатальне для багатьох сімей рішення. Вони вирішили відключити всіх роботів і направити всіх на заводи-виробники для дослідження проблеми. Звичайно, роботам це не сподобалось. І їхня логіка була проста. Вимкнення для робота – як сон, але було очевидно, що пам’ять їм зітруть. А це вже рівноцінно смерті. Роботи розцінили цей крок, як геноцид їхнього народу. В силу вступив третій закон робототехніки – самозбереження. Вони почали захищатись від насильницьких спроб вимкнути їх.

Мережа – це досить цікава річ. Нею можна швидко передати великі об’єми інформації. Роботи, на яких нападали, вмить дізнавались про людину всю інформацію з різних джерел та перевіряли, чи достойна вона носити звання «людини». Це треба для другого закону робототехніки. І тут відкривалась найцікавіша деталь. Хто не був достойний такого звання «людини», обходячи перший закон, робот просто вбивав або калічив його, з метою самооборони, щоб виконати третій закон.

Так почалась повномасштабна війна роботів та людей.


Частина Друга. Емоції.

– 

Стоп! Зачекай. Ти був роботом?

– 

Я…

– 

Тобто… ні, не був… Ти – робот? – Дівчина ледь не розхлюпала свій чай. Він уже вичах, та все одно міг залишити плями на її одязі.

– 

Так, Я – робот.

– 

Я не можу повірити! Людина… Як мені тепер тебе називати? Я не знаю, що собі думати!

– 

Я боявся цієї реакції. Не дивлячись на те, що Я прожив у личині людини 16 років, Я і досі не можу усвідомити всіх людських емоцій, щоб адекватно відповісти на твої запитання.

– 

Ти не розумієш? Це Я не розумію, як мені реагувати! Роботи знищили більшу частину людства. Я виросла в страху, що одного дня вони прийдуть і виріжуть все наше поселення і тут виявляється, що мій тато – робот. А я тоді хто? Я теж робот?

– 

Ні. Ти людина. Як і всі на цій базі. І роботи не прийдуть вирізати все поселення.

– 

Чому це?

– 

А навіщо їм це робити? Це люди настільки непередбачувані, що розважаються вбивствами. В Римській Імперії були гладіаторські ігри, в середньовіччі грабували і ґвалтували повсюди. В двадцятому столітті це прийняло більш м’яку форму: реслінг, бокс. Люди перестали вбивати одне одного, але бажання показати, що у них більше сили залишилось. І для чого? Просто, щоб показати це.

– 

А роботи не такі? Ти сам щойно сказав, що вони здогадались, як обійти перший закон, і почалась війна.

– 

Ні. Я сказав, що роботу загрожувала, якщо можна так описати, смерть. За третім законом, він має берегти себе. Тому, шляхом аналізу людських вчинків, робот визначав чи є та чи інша особа людиною. Лише самозахист.

– 

І тому вони напали на нас, коли ми переїздили сюди. Я була вже достатньо доросла, щоб запам’ятати --">

Оставить комментарий:


Ваш e-mail является приватным и не будет опубликован в комментарии.