Користувач Windows - Повість про Араґорна й Арвен

вибір перед тобою: розкаятися у своєму рішенні й піти у Пристановище, забравши з собою на Захід пам’ять про дні, нами прожиті, там вона вічно цвістиме, але буде тільки пам’яттю; або ж ти можеш скоритися Долі Людській.

– О ні, мій коханий владарю, – відповіла вона, – цей вибір я давно зробила. Немає тепер корабля, що міг би відвезти мене звідси туди, тому я направду змушена скоритися Долі Людській, хочу я того чи ні, мене чекає погибель і мовчання. Та послухай, Королю Нуменорців, тільки щойно зрозуміла я історію твого народу та його падіння. Я сміялася над людьми, нікчемними безумцями, та тепер шкода мені їх. Бо воістину якщо це й дар Єдиного Людям, як кажуть Елдари, важко його прийняти.

– Схоже, так і є, – відповідав він, – та не нам впасти від поразки в останній битві – нам, тим, які відкинули Пітьму та Перстень. З сумом прощаємося ми, але не впадаймо у відчай. Бо, зрозумій! – не сковані ми навіки у колах світу цього, і за ними є щось більше, ніж пам’ять. Прощай!

– Естел! Естел! – скрикнула вона, а Араґорн, поцілувавши їй руку, поринув у сон. Й краса велика розкрилася тоді в ньому, й люди дивилися на нього з подивом, бо бачили злиті воєдино красу юності, звитягу зрілості та мудрість і величність його років. І довго лежав він там, образ величі Королів Людських, у славі, що не потьмариться до кінця світу.

А Арвен вийшла з Дому. Сяйво очей її згасло, й людям здавалося, що стала вона печальною та холодною, як настання зимової ночі без зірок. Потім попрощалася вона з Елдаріоном, з доньками і з усіма, кого любила, й покинувши місто Мінас-Тіріт, вирушила у землі Лоріену й оселилася там під напівмертвими деревами й прожила до настання зими. Ґаладріель пішла, і Калеборн теж пішов, а земля замовкла.

Там нарешті, коли листя маллорнів опало, але не настала ще весна, вона прилягла відпочити на Керін-Амроті. Й там знайшла вона свою могилу, що буде вічно зеленою, допоки не переміниться світ, і люди, які прийдуть, не забудуть остаточно днів її життя, а еланор і ніфреділь не перестануть квітнути на схід від Моря.

Так закінчується ця повість, як вона прийшла до нас з Півдня, і по смерті Вечірньої Зірки нічого більше не буде сказано в цій книзі про ті прадавні часи.

--">