Оноре де Бальзак - Тридцятирічна жінка

Оноре де БАЛЬЗАК ТРИДЦЯТИРІЧНА ЖІНКА^{1} Роман

Присвячується Луї Буланже, художникові

І. Перші помилки

На початку квітня 1813 року, в неділю, випав ранок, що обіцяв один з тих чудових днів, коли вперше після зимової негоди парижани бачать суху бруківку й безхмарне небо. Близько полудня розкішний кабріолет, запряжений парою баских коней, звернув з вулиці Кастільйоне на вулицю Ріволі й прилаштувався до вервечки екіпажів, що стояли біля ґратчастої загорожі, недавно спорудженої посеред площі Фельянів. Правив цим легким кабріолетом уже не молодий чоловік. Обличчя в нього було заклопотане й хворобливе, сивина у волоссі, крізь яке просвічувало жовте тім'я, передчасно старила його. Він кинув віжки верховому лакею, що супроводжував екіпаж і вийшов, щоб допомогти спуститися юній дівчині — її миловидне личко відразу привабило увагу гультяїв, які походжали по площі. Ступивши на край коляски, молода особа обхопила руками шию свого супутника, а він узяв її за стан і поставив на тротуар так обережно, що анітрохи не зім'яв оздоб на її зеленій репсовій сукні. Навіть закоханий не виявив би такої турботливості. Незнайомець був, очевидно, батьком дівчини; не подякувавши, вона невимушено взяла його під руку і поривчасто потягла в сад. Старий перехопив захоплені погляди, якими кілька молодиків вшанували його дочку, і смуток, що затьмарював його обличчя, на мить розвіявся. Він усміхнувся, хоча давно уже досяг віку, коли чоловіки мусять задовольнятися оманливими радощами, які дає потішене марнолюбство.

— Всі думають, ти моя дружина, — сказав він на вухо своїй юній супутниці, випроставшись і ступаючи так повільно, що дівчина впала в розпач.

Мабуть, він дуже пишався красою своєї дочки, і його, либонь, більше, аніж її, тішили погляди чоловіків, які відверто милувалися її ніжками в червонясто-коричневих прюнелевих черевичках, тендітним станом, який облягала сукня з шемізеткою, і свіжою шийкою, що виступала з вишитого комірця. Коли дівчина йшла, шлярки її сукні злітали вгору, відкриваючи округлу, мовби виточену литку в ажурній шовковій панчосі. Й не один франт випередив цю пару, щоб помилуватися дівчиною або ще раз глянути на юне личко, обрамлене розмаяними темними кучерями; воно здавалося ще білішим, ще рум'янішим у відблисках рожевого атласу, яким був підшитий її елегантний капелюшок, а почасти й від тієї пристрасної нетерплячки, яка відбивалася в кожній рисочці цього привабливого створіння. Лагідне лукавство світилося в прегарних чорних очах із мигдалевидним розрізом та красиво вигнутими бровами, очах, які були затінені довгими віями і блищали вологим блиском. Здавалося, життя і юність виставили на показ усі свої скарби на цьому пустотливому личку і в цьому стані, такому граційному, незважаючи на пояс, за тодішньою модою пов'язаний під самими грудьми. Не звертаючи уваги на палкі погляди чоловіків, дівчина з якимсь неспокоєм дивилася на палац Тюїльрі — саме туди й вабило її так невтримно. Була за чверть дванадцята. Незважаючи на досить ранню годину, чимало жінок, що хотіли покрасуватися своїми уборами, вже поверталися від палацу, раз у раз озираючись із невдоволеним виглядом, так ніби дорікали собі, що прийшли надто пізно, і їм не вдасться навтішатися видовищем, яке вони так прагнули побачити. Прекрасна незнайомка підхопила на льоту кілька розчарованих фраз, що їх із досадою кинули вичепурені дами, і вони чомусь дуже схвилювали її. Старий більше з цікавістю, ніж з насмішкою, стежив за тим, як вираз нетерпіння на чарівному личку його супутниці змінюється виразом остраху; він спостерігав за нею, може, аж надто пильно, і в цьому відчувалася прихована батьківська стурбованість.

То була тринадцята неділя 1813 року. Через день Наполеон збирався вирушити у фатальний похід^{2}, під час якого йому судилося втратити спочатку Бесьєра^{3}, потім — Дюрока^{4}, виграти пам'ятні битви під Люценом, під Бауценом, пережити зраду Австрії, Саксонії, Баварії, Бернадота і взяти участь у жахливій битві біля Лейпціга^{5}, в якій доля була до нього не такою поблажливою. Блискучий парад під командуванням імператора мав стати останнім із парадів, що так довго викликали захват не лише в парижан, а й у чужоземців. Стара гвардія востаннє готувалася виконати маневри, що їх краса і бездоганність іноді вражала навіть самого велета, який тими днями готувався до --">